Правовий висновок, зазначений у постанові ВС КЦС справа №184/1461/20-ц від 26.04.2022 р.:
«відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тож вказаний випадок, є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов’язана зі смертю потерпілого».
Аналіз цієї справи та огляд судових рішень по цій справі.
Внаслідок ДТП із застрахованим автомобілем (був наявний діючий страховий поліс) загинули і водій, і пасажир. Мати загиблого пасажира звернулася до суд із позовом до страхової компанії про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, та витрат на спорудження пам’ятника.
Оскільки відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров’ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у відповідача (страхова компанія) за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивачка просила суд стягнути з страхової на її користь 25 038,00 грн — моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи та 37 490,00 грн — витрат на спорудження надгробного пам`ятника, а усього 62 528,00 грн.
Рішенням суду першої інстанції її позов було задоволено. Апеляційна інстанція, разом із тим, рішення суду першої — скасувала, а у задоволені позову відмовила, була подана касаційна скарга.
Верховний Суд КЦС, натомість, підтримав доводи і вимоги матері до страхової компанії, та задовольнив їх. В обґрунтування ВС КЦС вказав:
Аналіз нижчевказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди (замість водія) у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Отже відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тож вказаний випадок, є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за запоідяну внаслідок ДТП шкоду, яка пов’язана зі смертю потерпілого.
У зв’язку із виклакладеним, Верховний Суд своєю постановою рішення Апеляційного суду скасував, та зилишив в силі рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року, яким позовоні вимоги матері загиблого пасажира були задоволені, та зі страхової компанії — ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» було стягнуто на користь позивачки — ОСОБА_1 62 528,00 грн страхового відшкодування, а саме: 25 038,00 грн — моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи та 37 490,00 грн — витрат на спорудження надгробного пам`ятника.
Посилання на корисні нормативно-правові акти.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров’ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов’язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника.
Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
