Постраждалий внаслідок ДТП має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди незалежно від того чи була вина водія, що керував автомобілем, тобто навіть якщо справа була закрита у звязку із відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченного ст. 286 КК України.
Консультація адвоката по ДТП у м. Харкові (АвтоАдвокат).
Водії транспортних засобів як особи, які керували джерелом підвищеної небезпеки, несуть відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, незалежно від наявності їх вини.
Так статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
ВАЖЛИВО! Випадки, коли шкода, в тому числі і моральна, що була заподіяна внаслідок ДТП, не відшкодовується.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що 1) шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або 2) умислу потерпілого.
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Випадки, коли розмір шкоди, що був завданий при ДТП, може бути ЗМЕНЬШЕНИЙ.
Так, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Розглянемо кейс, в якому постраждалий після ДТП помер, та справу було закрито за відсутністю складу злочину, передбаченного ст. 286 КК України.
Обставини справи. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «БМВ», на своїй смузі руху вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_5 . Внаслідок наїзду ОСОБА_5 впав на смугу зустрічного руху, де на нього відразу було вчинено наїзд зустрічним автомобілем марки «Kia Rio», під керуванням ОСОБА_3, який роз`їжджався із автомобілем марки «БМВ». Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер на місці події.
Кримінальна справа була закрита за відсутністю складу злочину.
ОСОБА_1 (потерпілою у кримінальному провадженні за наслідками смерті у ДТП її чоловіка ОСОБА_5 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач вважала, що водіями ТЗ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були порушені пункти 2.3, 12.3 ПДР України, внаслідок чого загинув пішохід ОСОБА_5.
Разом з тим, розслідуванням кримінальної справи встановлено, що дана ДТП сталася внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_5, який у темну пору доби на неосвітленій ділянці дороги, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння та будучи одягненим у темний одяг, як учасник дорожнього руху, не виділив себе на дорозі для своєчасного виявлення іншими учасниками дорожнього руху, переходив проїзну частину в недозволеному місці, не переконавшись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників дорожнього руху. При цьому пішохід ОСОБА_5 порушив вимоги пунктів 4.4; 4.7; 4.8; 4.14 Правил дорожнього руху України.
Переглядаючи справу №352/342/17 Верховний Суд у своїй постанові від 18 жовтня 2019 року зазначив, що колегія суддів погоджується із висновками судів про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої загибеллю її чоловіка. При визначенні розміру моральної шкоди суди виходили із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача та з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідачів, їх осіб та обставин, що вони не мали технічної можливості уникнути наїзду на пішохода.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що судом не досліджено обставин наявності вини загиблого не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, оскільки звичайна необережність або вина, допущені потерпілим у ДТП не можуть впливати на розмір відшкодування або на звільнення від відшкодування в розумінні вимог статті 1193 ЦК України. Доказів грубої необережності пішохода ОСОБА_5 судом не встановлено.
Тобто, Верховний суд погодився з думкою суду першої та апеляційної інстанції щодо того, що водії транспортних засобів як особи, які керували джерелом підвищеної небезпеки, повинні нести відповідальність за моральну шкоду, незалежно від наявності їх вини.
